Прибутковий будинок з торговим домом Йосифа Кімаєра
Збудований в 1895—1897 (за іншими даними в 1897-1898) австрійським підприємцем Йосифом Кімаєром в Києві по вулиці Миколаївській (зараз Архітектора Городецького), 13. Пам'ятка архітектури національного значення. Садибу Кімаєра забудовував архітектор Владислав Городецький разом із техніком Мартином Клугом. 24 вересня 1941, коли запалав замінований радянськими диверсантами центр Києва, окупованого німецькими військами, згорів разом з іншими і цей будинок. Пожежа знищила повністю інтер'єри, пошкодила фасад. У 1970 в будинку облаштовано вхід до станції метро «Хрещатик». Зараз будинок по вулиці Архітектора Городецького 13 використовується як головна будівля Міністерства юстиції України.
Історія садиби відома з 1888 р. , коли нею володів міщанин Забузький,а потім його сестри. Первісна забудова була малоповерховою та дерев"яною, на ділянці розташовувася великий сад. У 1905 році ділянку придбав професор М. Волкович, на замовлення якого почав будуватися новий прибутквий будинок за проектом техніка І. Агурова. У 1906-28 рр. у садибі проживав її власник, лікар-хірург Микола Волкович. Також у цьому будинку провів дитинство відомий поет та художник Максиміліан Волошин.
Будинок на Львівській площі, 14, збудований у 1913 році, для державної Казенної палати. Архітектор - О.Кобелев. Зараз тут розміщується Коледж інформаційних систем і технологій, філія Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.
Будинок по Андріївському узвозу, 19а зведено 1887 року для відомої іконостасної майстерні А. Маленка. Ділянку 1887р. придбав у київського міщанина Д.Петренка купець другої гільдії А.Маленко. Новий двоповерховий дерев’яний будинок А.Маленко збудував в 1887–1888рр. Споруда була пристосована під живописну й іконостасну майстерню та житлові приміщення для робітників. Роботи майстерні А.Маленка були відомі не тільки в Києві й в Україні, а й в інших місцях Російської імперії. Ділянкою родина володіє і в подальші роки: ще в 1950-хрр. будинок належав дочці першого власника – Л.Маленко. Згодом він перебудовується повністю під житлові квартири. На початку ХХст. в будинку мешкав видатний вчений-терапевт, доктор медицини Ф.Яновський (1860–1928), відомий серед киян як “святий лікар”. Його ім’ям названий Інститут туберкульозу в Києві.
У Києві нараховується близько 70 малих річок і струмків. Більшість малих річок і струмків, на жаль, заховані в колекторах.
Деякі з малих річок і струмків Києва
читать дальшеВершинка — річка в місцевості Чоколівка, права притока Либеді. Протяжність близько 1,5 км. Відрадний — струмок у місцевості Відрадний, права притока Либеді. Протяжність струмка, ймовірно, не перевищує 1 км. Протікає частково по парку «Відрадний», де на ньому облаштували ставок, у північно-східній частині парку впадає в Либідь. Повністю взятий в колектор. Віта — річка, права притока Дніпра Глибочиця — річка, яка починалася на Лук'янівці, впадала в Почайну, тепер тече в колекторі. Як річка відома з часів Київської Русі, протікала по території сучасної вулиці Глибочицькій, між вулицями Верхній Вал і Нижній Вал. Недалеко від сучасного Житнього ринку в неї впадав струмок Киянка, що витікав з місцевості Кожум'яки. Спочатку Глибочиця мала густу мережу прилеглих до неї струмків (Юрковиця, Турець тощо) і ярів, згодом засипаних під час заселення. Має притоки — Кудрявець, Киянка та струмок Биковщинський. Голосіївський — струмок у місцевостях Голосіїв та Мишоловка, впадає у затоку Миколайчик. Має притоку Китаївський струмок. Горенка — мала річка в північно-західній частині Києва і частково за його межами, яка разом з її притокою Котуркою охоплює з обох сторін Пущу-Водицю. Впадає в Ірпінь за кілька кілометрів після місця з'єднання з Котуркою. Довжина 12 км. Дарниця — найбільша з малих річок Києва. Довжина — 21,1 км, з них на території Києва 2 км заховано в трубу. Ширина русла змінюється від 2 до 5 метрів, а глибина — від 0.1 до 1 метра. Желань — струмок, права притока Нивки. Живець — струмок у місцевості Саперна Слобідка, ліва притока Либеді. Звіринець — струмок у Києві, в місцевостях Звіринець, Верхня Теличка та Нижня Теличка, права притока Дніпра. Йорданський — струмок у місцевості Плоське, права притока Дніпра (фактично - впадає у Гавань). Кадетський Гай — струмок у Києві, в місцевості Першотравневий масив, права притока Либеді. Кирилівський — струмок у Києві, в місцевості Бабин Яр та Куренівка, впадає у канал, що сполучає озера Опечень та затоку Вовкувата. Киянка — струмок, права притока Глибочицю на Подолі, впадає поблизу стику вулиць Верхній Вал та Воздвиженська. Клов — струмок (мала річка) у Києві, в місцевостях Клов та Нова Забудова, ліва притока Либеді, найбільша притока цієї річки. Потяжність — 3,2 км. Має притоку — Хрещатик. Котурка — мала річка у північно-західній частині Києва, притока Горенки, огинає з західного боку Пуща-Водицю. Либідь — річка, права притока Дніпра на території Києва. Довжина — 17,1 км. Площа басейну — 66,2 км². Любка — річка в Києві та Київській області, права притока Ірпеня. Довжина близько 9 кілометрів. Бере початок з колектора неподалік від вулиці Данила Щербаківського. Фактично починає свій плин з озера в урочищі Дударів Сінокіс, в лісі неподалік від проспекту Палладіна. Нивка — річка в Києві та Київській області, права притока Ірпеня. Починається в районі Одеської площі. Довжина близько 20 км. На старих картах підписана як Нова Гребля. Має близько 20 ставків. Половиця — мала річка у Києві, в місцевості Оболонь, права притока Дніпра. Сирець (Сирецький струмок) — права притока Дніпра. Починається біля станції метро «Святошин». Довжина — 9 км. Перша згадка про річку датована 1240 роком. Скоморох — мала річка в місцевостях Лук'янівка і Солдатська Слобідка, ліва притока Либеді. Протяжність близько 3 км. Має притоку — Обсерваторний яр. Хрещатик — струмок (мала річка) у Києві, що тече Хрещатицькою долиною, права притока річки Клов. Довжина близько 1,4 км. Хрещатицький — струмок у Києві, права притока Дніпра, протікає біля колонни МАгдебурзького Права. Шулявка — мала річка у місцевості Шулявка, ліва притока Либеді.
Вулиця Левандовська (Печерськ) виникла у XVIII столітті під назвою Гейсівська (за ім'ям київської графської родини Гейс). З 1869 року мала назву Левандовська, за прізвищем київського письменника і проповідника, вихованця Київської академії, протоієрея Софійського собору (з 1786 року, у соборі й похований) Іоана Леванди (1734–1814).
Будинок по вул.Володимирській,43 (1888). Архітектор В.Ніколаєв.
Власником споруди був професор А. Антонович – редактор газети «Киевское слово». Редакція газети займала частину приміщень будинку. Тут публікувалися І.Франко, О.Пчілка, О. Купрін. Одним із співробітників редакції був фейлетоніст М. Вертинський, який жив у мансарді цього будинку. Тут у нього народився син – майбутній відомий співак і актор Олександр Вертинський.
Дзвіниця Видубицького монастиря - невіддільна частина барокового ансамблю Видубицького монастиря, зведена коштом гетьмана Данила Апостола у 1727—1733 роках.
читать дальшеВідпочатку дзвіниця мала бути надбрамною, але під час будівництва арка, на яку спиралася споруда, дала тріщину, і її терміново заклали. В'їзд зробили поруч із дзвіницею через спеціально збудовані ворота. Споруда була квадратною у плані та мала три яруси. На другому ярусі була церква св. Данила, а на третьому — церковні дзвони. У 1829—1833 роках було проведено роботи з укріплення фундаментів і за проектом архітектора Андрія Меленського було надбудовано червертий восьмигранний ярус в стилі класицизму. У 1910—1913 роках з північно-західного боку дзвіниці за проектом архітектора Євгена Єрмакова зроблено двоповерхову прибудову. Тепер на другому ярусі дзвіниці розміщена церква св. пророка Даниїла Особливістю споруди є те, що всі її фасади мають різне оздоблення. Сучасне розфарбування бані золотими зірками на синьому тлі з'явилося вперше після ремонту 1894 року.
Будинок по вул. Володимирській, 54 збудований для дівочого пансіону графині Левашової. Нині – Президія НАН України.
Місце, вибране для будівництва, у 30-40-х рр. 19 ст. було пустирем, де стояли лише провіантські склади. У зв’язку з початком спорудження університету й забудовою Університетської (тепер — Володимирської) вул. ця місцевість стала заселятися. У 1850-х рр. відомий архітектор О. Беретті на замовлення київського генерал-губернатора збудував тут двоповерховий будинок дівочого пансіону графині Є. Левашової. У 1891—92 надбудовано третій поверх (архітектор К. Тарасов). Простота планувального вирішення, стилістика архітектурних деталей та елементів відповідають принципам класицизму.
Будинок Служби безпеки України по вул. Володимирській, 33
Збудований для Київської земської управи, за одним із варіантів конкурсного проекту петербурзького архітектора В. Щуко. Будинок зведено в основному у 1913—14 рр., остаточно завершено у 1924—28 під керівництвом автора. Первісний задум, що спирався на образ середньовічної ратуші з високою вежею над входом, не був здійснений. Будинок є єдиним твором відомого російського будівничого в Києві й відзначається високими архітектурно-художніми якостями.