Василь Ходаківський, "Хрещатик"

@темы: живопис

---

Лютеранська кірха (церква) Святої Катерини — німецька євангелічна церква у Києві (1857) по вул. Лютеранській,22.


В Україні та Києві зокрема німці-колоністи оселилися в 2-й половині XVIII століття, адже Катерина ІІ запрошувала німецькі родини оселятися на території України. Ці люди принесли із собою не лише власну мову та культуру, а й звісно ж — власну віру.
Перші переселенці мешкали переважно на Подолі. Перші богослужіння для ще невеликої німецької громади відправлялися в домі Георга Бунге — утримувача першої міської аптеки. Проте незабаром громаді стало тісно в невеликому будинку аптекаря і вже впродовж 1794–1795 років на Спаській вулиці звели невелику дерев'яну кірху (нім. Kirche — церква) на честь cв. Катерини.
На жаль, ця перша церква загинула у вогні подільської пожежі 1811 року. Але вже незабаром місто надало вірянам місце на околиці Липок. 25 червня 1812 року нову дерев'яну церкву було закладено. Фінансові труднощі змусили церковних старост закласти свої будинки та звести на ці кошти храм.
Теперішня будівля кірхи споруджена за проектом архітектора Івана Штрома. Здійснив будівництво та внутрішнє оздоблення Павло Шлейфер. Закладено будівлю було 19 червня 1855 року, а освячено 4 серпня 1857 року.
Церква відзначалася чудовою акустикою, мала орган, подарований купцем Кельном. Поруч із храмом знаходилося лютеранське училище. 1854 р. при храмі члени громади організували «Товариство співу» (Київське співоче товариство). Були створені хор та симфонічний оркестр.

Буремні події 1917–1919 років та встановлення радянської влади у місті поклали край мирному життю лютеранської громади. Почалися гоніння на духовенство, 1937 року було заарештовано останніх пастирів. 1938 року громаду було ліквідовано, а храм — закрито.
У храмі почергово розташовувалися клуб, згодом склад, а з 1973 року — дирекція Музею народної архітектури та побуту. Внаслідок 60-річного використання приміщення кірхи було повністю спотворене, інтер'єри — втрачено. Після ІІ світової війни було знищено і будинок пастора, що розташовувався навпроти кірхи.

З набуттям Україною незалежності храми почали повертатися до вірян. На початку 1990-х років було відроджено діяльність лютеранської громади. 1998 року храм нарешті повернули вірянам. Протягом 1998–2000 років тривала реконструкція кірхи і нарешті, від 2000 року оновлений храм повноцінно діє.

@темы: храми Києва

---

Photo by Hulton Archive / GettyImages

The Kyiv Pechersk Lavra (1869)
Bratsky Monastery in Podil (1869)
Podil market in Kyiv (1869)

@темы: ретро-фото

---

Міфи й правда про Десятинну церкву

@темы: історія, храми Києва

---

"Будинок з ірисами" - архітектурна перлина Лук'янівки (вул.Мельникова,8)

Двоповерховий будинок має вигляд справді розкішного особняка у стилі модерн. Споруджений він 1911 р. за проектом цивільного інженера Володимира Адріановича Безсмертного на замовлення голови Київського окружного суду Миколи Степановича Грабара. На початку XX ст. М. Грабар виконував обов'язки голови Володимирського, потім Чернігівського окружного судів, а з 1904 р. - Київського.
Цей будинок зведено за всіма традиціями міських особняків: з невеличким газоном, ґратчастим огородженням, що відокремлює фасад від вуличного хідника; з окремим парадним входом та воротами, біля яких розміщено сторожку-двірницьку; з господарським подвір'ям та садком, що уривався над яром, де колись весело дзюрчав струмок Глибочиця.
Відповідно до умов ділянки особняк поставлено глухим торцем ліворуч та розкрито в бік власного подвір'я. На розі, на другому поверсі влаштовано широкий балкон, що півколом забігає на вуличний фасад, спираючись на конічну консоль, поспіль вкриту ліпними, на довгих стеблах квітами. Над парадними дверима також переплелися листям стрункі іриси-півники, улюблені квіти стилю модерн.

Особняк М. Грабара належить до кращих зразків київського модерну взагалі, і до творчого доробку архітектора В. А. Безсмертного зокрема. Цей талановитий інженер збагатив Київ такими спорудами як міська електростанція на вул. Андріївській, 19 (1897 p.), силова дизельна електростанція трамваю п.і Набережному шосе, 2 (1902-1904 pp.), елеватор на Боричевому узвозі (1907 p.), прибуткові будинки по вул. П. Сагайдачного, 10/5 (1899 p.), Гоголівській, 15 та 23 ("Будинок з котами", 1909 p.), Львівській, 42 (1910 р.) та 40/1 (1913 р.), казенна палата і казначейство на Львівській площі, 14 та ін.

@темы: архітектура

---

Повоєнний радянський неомодернізм стає дедалі популярнішим у світі, й не лише у професiйному середовищi архiтекторiв. Про це свідчить численна кiлькiсть міжнародних виставок–дослiджень: "Радянський модернізм 1955 – 1991: Невідомі історії" в Architektur Zentrum Wien (2012), Trespassing Modernities в галереї SALT Galata, Стамбул (2013), та Parallel Modernities нa 31-ій бієнале в Сан-Паулу (2014).
Не оминула ця тема i Київ, де у лютому 2015 року в ЦВК вiдбулася виставка "Надбудова", на якій уперше в систематизованiй формi було представлена київська архiтектура цього напрямку.
Як зазначили куратори виставки Олексiй Радинський, Олександр Бурлака та Олексiй Биков: "На початку 1960-х архітектура Києва заговорила інтернаціональною мовою повоєнного неомодернізму.
В авангарді цього процесу опинилося середовище архітекторів, художників та інженерів, для яких архітектура і будівництво були одними із багатьох елементів модерністського світогляду.
Архітектори претендували на роль деміургів, що втілюють тотальні твори мистецтва, а художники, відповідно, прагнули бути повноцінними співавторами архітектурних проектів.
Це була спроба перетворити місто на середовище для реалізації художнього мислення – на противагу жорсткій уніфікації міського середовища у форматі типової забудови та житлових масивів".


Гід по важливих архітектурних об’єктах Києва 1960-х років

@темы: історія, архітектура

---

Киев 1912 года в фотографиях Гудшона и Губчевского.

@темы: ретро-фото, історія

---

На розі вул. Саксаганського і Петлюри розташований гарний будинок з цікавою назвою на фасаді - ЮРОТАТ.

Будинок був побудований в 1898-99 рр. за проектом архітектора О. Хойнацького. Будівництво велося за рахунок відомого київського аптекаря Адольфа Марцинчика.

Марцинчик був сином лікаря, після здобуття вищої освіти і стажування на хімічних фабриках Відня і Берліна, в 1866 році відкрив приватну аптеку на Хрещатику. Свого часу його аптека була кращим фармацевтичним закладом в місті. Окрім лікарських препаратів в аптеці реалізували косметичне мило, зубні еліксири, ароматичні води, кефір, кисень, а також французьке вино «Сен-Рафаель», яке, на думку аптекарів, сприяло зміцненню здоров'я.
У 1881 році Адольф Марцинчик був обраний головою Київського фармацевтичного товариства. Незабаром він реорганізував своє підприємство і об'єднався з Паровою лабораторією. Так з'явилося потужне хімічне об'єднання "ЮРОТАТ". Ця таємнича абревіатура позначала «Южно-русское общество торговли аптечными товарами». У будинку Адольфа Марцинчика розташувалися контори і склади ЮРОТАТУ.

У багатому декорі будівлі і скульптурних композиціях будівлі ЮРОТАТУ відображається характер діяльності товариства. Фасад будинку прикрашають бюсти Гіппократа і Авіценни. Над фронтоном збереглися статуї сов, що символізують мудрість, а от центральна статуя покровителя торгівлі – бога Меркурія – втрачена.
Після націоналізації, в роки радянської влади, всі торгівельні установи, які розташовувалися в будівлі Товариства ЮРОТАТ, були ліквідовані. Проте будівля не втратила свого функціонального призначення і використовувалася для потреб фармації. У той час там розташовувалося Київське обласне аптекоуправління.
Сьогодні будинок ЮРОТАТУ займає Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, а також Обласний центр охорони і наукового дослідження пам'ятників культурної спадщини.

@темы: історія, архітектура

---

Будинок барона Володимира Ікскюль-Гільденбанда, вул.Шовковична, 19.


Будинок збудовано у 1901-02 рр.у псевдоґотичному стилі за проектом інженера Миколи Вишневського. Належав родині баронів Ікскюль-Гільденбандів.
Складався з шести 5-7-кімнатних квартир, частину з яких здавали в оренду. Ціна оренди коливалась від 100 до 130 рублів на місяць. На подвір'ї були стайні та каретні сараї, у підвалі — пральня та індивідуальні погреби з дров'яними складами для кожної квартири. Квартири опалювалися теракотовими коминами.
За радянських часів будинок націоналізували та перетворили у комуналку, а ще пізніше — у багатоквартирний будинок.
До часів незалежної України будинок дійшов у дуже пошкодженому стані — з семи ґотичних шпилів, що прикрашали його, вцілів лише один. У 2000-х рр. приватним коштом було проведено капітальний ремонт. На сьогоднішній день будинку повернуто первісний вигляд.

@темы: архітектура

---

Ніна Бондаренко. "Лавра. Дзвінниця верхніх печер". 1997 рік.

@темы: живопис

---

Таємниці гробниці Ярослава Мудрого. За результатами наукових досліджень 2009–2011 років.

Електронна версія:

elib.nplu.org/view.html?id=6921

@темы: історія

---

Унікальні кадри Києва 1918 року. Знімки зроблені з повітряної кулі німецькими фотографами.

@темы: ретро-фото, історія

---

Вулиця Б.Хмельницького на фото кін. ХІХ ст.
Виникла у 1830-ті під назвою Кадетська, з 1869 р. –Ф ундуклеївська, з 1919 р. – Леніна.
Сучасна назва - з 1993 р.

@темы: ретро-фото, вулиці Києва

---

Художник Іван Ковтонюк
"Андріївський узвіз", 1992 р.

@темы: живопис

---

Будинок з котами або Будинок Ягимовського.
Пам’ятка архітектури на вул. Гоголівській, 23

«Будинок з котами» був збудований на вулиці Гоголівській у 1909 році інженером Володимиром Безсмертним на замовлення полковника Федора Ягимовського. Архітектор виконав будівлю у стилі модерн з використанням елементів ґотики. Особливістю споруди є те, що вона повністю асиметрична.
Будівля вирізняється багатим та незвичним декором фасаду: поміж своєрідного пластичного оздоблення містяться зображення численних химер та чоловічих маскаронів. Вхід до будинку прикрашають фігури сов, а краї великого напівкруглого вікна на першому поверсі — барельєфи котів із зеленими очима та червоними ротами, від яких і походить поширена назва будинку. Вважалося, що сови є символом мудрості, а коти охороняють затишок і добробут будинку від злих намірів чорта, фігура якого увінчує архітектурну композицію будинку.
У будівлі мешкало чимало відомих людей. Зокрема у 1920-х рр. тут, у квартирі № 5, мешкав відомий український історик та етнограф Микола Левченко. А у 1917—1920 рр. будинок був помешканням для всесвітньовідомого українського вченого-механіка Степана Тимошенка.

@темы: архітектура

---

О функциях городских архитекторов, о старых и новых застройщиках, о том, что безвозвратно потеряно и что ещё можно сохранить:

Интервью с известным историком-архивистом, исследователем киевской старины, Михаилом Кальницким

@темы: історія, архітектура, громадське життя, культпростір

---

Олександр Хвостенко-Хвостов (1895-1968)

"Пляж"




"Відбудова Хрещатика" (1954 р.)

@темы: живопис

---

Вулиця Інститутська. Національний банк, 1918 рік.

@темы: ретро-фото

---

Особняк на Шовковичній, 14

Цей імпозантний особняк є одним з останніх, побудованих перед 1917 роком "палациків" цукропромисловців у Києві, на Липках. Автор проекту - архітектор Роберт Фрідріхович Мельцер, який 1912 р. спорудив цей особняк на замовлення цукропромисловця, голови Південноросійського товариства заохочення землеробства та сільської промисловості Михайла Петровича Шестакова. На початку XX ст. то була помітна постать у Києві та в Україні. М. Шестаков був також директором-розпорядником цукрових заводів Ф. А. Терещенка, членом цінової комісії Київського земельного банку, редактором часопису "Хозяйство", почесним попечителем київської 2-ї гімназії.

@темы: архітектура

---

Уривок із яскравих й самобутніх нотаток київського купця 1-ї гільдії Олександра Паталєєва "Старий Київ: зі спогадів старого грішника":

@темы: історія, мемуари