Київ на фотографіях Олександра Ранчукова

Олександр Ранчуков – відомий український фотограф-документаліст, майстер жанрової, соціальної та пейзажної зйомки.

vakin.livejournal.com/2171782.html

@темы: ретро-фото

---

У серпні 1767 вперше німецький пастор провів для небагатьох німецьких жителів Києва лютеранське богослужіння, яке відбулося в будівлі, збереженій до сьогодні. Це перша громадянська аптека міста, тепер музей- аптека на вул. Притисько-Микільська, 7.

На Подолі ця аптека з'явилася в 1728 році, її власником був німець Йоган Гейтер (Ейстер). Після його смерті аптеку успадкував його зять Георг-Фрідріх Бунге (1722—1792), провізор військової аптеки при госпіталі. Аптекою цей заклад був 111 років, до 1839 року.

@темы: історія, пам'ятки Києва

---

Казковий Київ на полотнах художника Олександра Лірнера

@темы: мистецтво, живопис

---

Поділ середини ХІХ століття, вулиця Олександрівська (сучасна Сагайдачного).
На першому плані цього краєвиду видно церкву Різдва та будинок старої пошти, в далечині — Братський монастир та Контрактовий будинок.

@темы: ретро-фото

---

Будинок № 11 по вул. Маршала Рибалка – будівля колишнього пожежного депо Окркомгоспу, зведеного у 1927 році.
Це була перша київська будівля у ще незвичному тоді стилі конструктивізм. Автор проекту — архітектор Михайло Анічкін.

@темы: архітектура

---

Київ, 1910-11 роки

@темы: ретро-фото

---

Кловський палац (вул.Пилипа Орлика,8) отримав свою назву від старовинного району Клов (урочище Клов), в якому почали будівництво розкішних палат для розміщення почесних гостей Києво-Печерської лаври за проектом архітектора Петра Неєлова, а закінчив будівництво Степан Ковнір (1756).

Кловський палац є одним з київських представників стилю бароко. С. Ковнір, який керував будівництвом, вніс у композицію та оформлення будівлі елементи української народної архітектури. В будівлі палацу видно риси переходу до нових архітектурних форм, які поширяться наприкінці XVIII століття.

@темы: архітектура

---

Архітектурне обличчя Києва 1960-80-х років – це функціоналізм та бруталізм.

lb.ua/culture/2018/01/12/386862_kiiv_brutalno_i...

@темы: історія, архітектура

---

Головна астрономічна обсерваторія АН України, заснована 1944 року, знаходиться в Голосіївському лісі за 12 км від центра Києва на висоті 213 метрів над рівнем моря (вул. Академіка Заболотного, 27). Записатись на аматорські спостереження можна на сайті обсерваторії.
mao.kiev.ua/index.php/ua/

@темы: наука

---

Федір Коновалюк (1890 – 1984) - український художник
"Старий Київ. Вид на Дніпро", 1960

@темы: живопис

---

Художниця Анна Колос. "Осінь у Лаврі"

@темы: живопис

---

Міське училище ім. Сергія Грушевського на Куренівці по вул. Кирилівський,164 – визначна пам'ятка київського архітектурного модерну (1911). Архітектори В. Кричевський та Е. Брадтман. Зведено за кошт педагога С. Грушевського – батька М. Грушевського та Міської думи.

Цей будинок побудовано родиною Грушевських згідно з заповітом Сергія Грушевського (1830-1901), який наказав на його кошти побудувати училище у Владикавказі або Києві. Коли будинок побудували у 1911 р. в стилі українського модерну, у ньому було влаштовано дитячий сад на першому поверсі, і три мішаних парафіяльних училища у загальній кількості на 465 учнів на другому та третьому поверхах.
Не обійшлося без складнощів - на початку 1914-го року, чиновники Міністерства народної освіти зажадали забрати в училища ім’я Грушевського-батька: мовляв, з ними не було узгоджено. Утім, неважко зрозуміти, що справжньою причиною був послідовний «малоросійський сепаратизм» Грушевського-сина. Однак Михайло Сергійович повівся рішуче. Його аргумент був простим і переконливим: або народній школі повертають ім’я Сергія Грушевського, або відсотки із заповіданого батьком капіталу на утримання училища (понад дві тисячі на рік) більше не надходитимуть. Це виявилося сильнішим за ідейні упередження, і Міністерство мусило піти на компроміс.

@темы: історія, архітектура

---

Дівочий пансіон Левашової (Володимирська, 54) зведено 1851 р. Архітектор О. Беретті. Навесні 1917 частину цієї будівлі, що розташовувалась навпроти будинку УНР, зайняв Український генеральний військовий комітет.
Зараз будівля належить НАН України.

@темы: ретро-фото, історія, архітектура

---

Кам’яниця на Подолі XVII cт. під фольклорною назвою "Будинок Петра І".

Пам'ятка архітектури рубежу 17 — 18 століть у Києві, розташований на Подолі за адресою вул. Костянтинівська 6/8 (на розі з вулицею Хорива). Найдавніший зі збережених житлових будинків Києва, має оригінальну об'ємно-просторову композицію з рисами оборонної споруди. На сьогодні функціонує як філія Музею історії Києва — Музей історії благодійництва у Києві.

Будинок було зведено, імовірно, наприкінці 17 (не раніше 1696 року) — на початку 18 століття, у період активного мурованого будівництва у Києві, у садибі, яка з 1663 року належала відомій київській купецькій та козацькій родині Биковських. Власник садиби Ян Биковський — київський війт у 1687–1699 рр. — володів на Подолі багатьма дворами, крамницями, ставком з млином, землями вздовж Глибочиці та на горі Щекавиці.
Первинно будинок у садибі Биковських був двоповерховим, Г-подібним у плані, з підвалом та двома круглими вежоподібними наріжними об'ємами. На початку 1730-х рр. онук Яна Биковського — Леонтій — розпочав перебудову будинку під 10 кімнат, проте у 1734 році його призначили сотником до Опішні, тож Биковський поїхав з Києва, лишивши родовий будинок недобудованим.

Перебудову дому на Костянтинівській завершив відомий київський архітектор Іван Григорович-Барський на замовлення київського магістрату, який у 1780-ті рр. викупив усі київські маєтності Биковських за неймовірну на той час суму — три тисячі рублів. У результаті перебудови із західного боку будівлі було зроблено двоповерхову прибудову, а між вежами і на вхідному ризаліті з півдня влаштовано відкриті аркади у барокових формах. Після завершення ремонту, у 1791 році, за рішенням магістрату у колишньому будинку Биковських було розміщено «смирительный дом» — місце ізоляції божевільних. У 1799 році їхній список поповнив і оголошений владою божевільним відомий український композитор Артемій Ведель, що утримувався тут під вартою до 1803 року.
У 1803 році божевільня була переведена до Кирилівської лікарні, і протягом наступних років будинок стояв пусткою. Значної шкоди споруда зазнала під час пожежі Подолу 1811 року: її наслідки було усунуто лише після нового ремонту і перебудови у 1817–1820 рр. Після цього будівля була віддана під Подільське парафіяльне училище, що проіснувало тут до кінця 1860-х рр.
У 1870-х рр. у будівлі на Костянтинівській жив видатний український лікар-терапевт Феофіл Яновський. З кінця 1870-х у будинку містилися казарми, а у 1883 році її було передано Олександрівському дитячому притулку, що діяв тут до 1917 року.
Після революційних подій 1917–1921 рр., будинок функціонував як житловий. У середині 1970-х рр. споруду було капітально відреставровано і у 1978 році передано на баланс Музею історії Києва.


Легенда про перебування Петра І

Легенда про перебування у будинку на розі Костянтинівської та Хорива російського імператора Петра І почала розповсюджуватися приблизно після пожежі 1811 року і стверджувала, ніби цар мешкав за цією адресою під час свого приїзду до Києва у 1706 році. Розповідали навіть, що будинок належав гетьману Івану Мазепі, який особисто і приймав у себе царя. І хоча жодних документальних підтверджень переказу не існує, так само як невідомі і точні причини його виникнення, легенда, тим не менш, справила значний вплив на культуру міста.

Підґрунтям для появи переказу став факт приїзду Петра І до Києва у липні 1706 року. Візит царя був пов'язаний із початком будівництва фортеці навколо Києво-Печерської лаври та укріплення Печерська, що здійснювалось у рамках Північної війни. Петро І боявся, що Київ може стати легкою здобиччю для шведського війська, що на той час стояло під Гродно, а відтак, оглянувши київські рельєфи, вирішив розбудовувати Печерський монастир.
Загалом у Києві цар провів півтора місяці — з липня до середини серпня 1706 року. Єдиною відомою згадкою про місце перебування Петра у місті є запис у власному щоденнику царя, де говориться, що тиждень цього часу він мешкав у митрополита у Києво-Печерській лаврі. Жодних інших документальних свідчень не існувало, і саме це й породило згодом безліч чуток.

Вважалося, що цар мусив зупинися в одній із заможних київських кам'яниць, яких у тодішньому Києві було всього п'ять, і всі вони містилися на Подолі: будинки шевського цеху та Рибальського на вулиці Притисько-Микільській та київського сотника Сави Туптала, купчихи Артемихи та Биковського на вулиці Хорива. Саме з останнім будинком народна думка з незрозумілих причин і пов'язала перебування царя.
29 червня 1909 року, у рамках програми святкування 200-річчя Полтавської битви, російською владою на будинку було урочисто повішено меморіальну дошку на честь Петра І. Таким чином російські чиновники підкріпили і офіційно визнали міську легенду.

@темы: історія, архітектура

---

Вулиця Грушевського (тоді - Кірова) в 1954 р.
Трамвайну лінію (трамвай № 16) зняли у 1960 році.

@темы: ретро-фото

---

Колишній будинок Подільської поліцейської дільниці та пожежного відділення зведений у 1910–1911 роках архітектором Едуардом Брадтманом у стилі раціонального модерну. Нині тут розміщено Національний музей «Чорнобиль». Розташування – провулок Хорива, 1.

@темы: архітектура

---

Будинок Українського Військового Округу по вул. Інститутській 15/5.
Архітектори Й. Каракіс, А. Добровольский. 1936 рік.

Будівництво житлового будинку Управління військового округу (УВО) для комскладу Червоної армії почалося в 1934 році. Проект будівлі в стилі конструктивізму розробив відомий радянський архітектор Йосип Каракіс.
У 2002-2004 роках надбудували ще два поверхи. Президент Національної спілки архітекторів України Ігор Шпара зазначив, що надбудова "спотворила архітектуру цього прекрасного житлового будинку з його відомими фризами з кіннотою".

@темы: архітектура

---

Екіпаж конки на маршруті Думська площа – Лук’янівська площа зафіксований світлиною на Сінній площі ( сучасна Львівська). Позаду конки Стрітенська церква, знищена у 1930-х роках.

@темы: ретро-фото

---

Золоті ворота 1845 року
За проектом Д. Дебоскета 1750 р. Золоті ворота з метою їх збереження засипано землею, а прохід у валу зроблено поруч. У 1832–1833 рр. браму було розкопано К. Лохвицьким. Не всі важливі частини пам'ятки збереглися, зокрема, не вціліла надбрамна церква Благовіщення.
За участю архітектора О. Беретті вжито заходів щодо консервації решток воріт – поновлено втрачені ділянки давньої кладки, зроблено залізні пов'язі, дашки, чавунну огорожу тощо.

@темы: ретро-фото, історія

---

Станція метро "Хрещатик": 1959 VS 2018

Більше фото тут:
kiev-foto.info/ru/kiev/bylo-stalo/2013-kiev-byl...

@темы: ретро-фото, історія