Олександр Хвостенко-Хвостов (1895-1968). “Пляж”

@темы: живопис

---

Щекавиця (Скавика, Олегівка) – гора в Києві над Подолом. Назва на честь одного з трьох легендарних братів-засновників Києва – Щека.

Франц де Мезер. "Гора Щекавиця", 1860-ті роки.

@темы: ретро-фото, історія, місцевості Києва

---

Київ. 1950-і рр.

@темы: ретро-фото, історія

---

Садиба Міхельсона (XIX–XX) із флігелями на вул. Пушкінській. Проект відновлення садиби примітний тим, що здійснюється разом з жителями кварталу. Усі кроки проекту відстежуються за новою методикою «прозорого офісу». Кожна людина може коментувати, доповнити або заперечити хід робіт.

Садиба Фрідріха Густавовича Міхельсона — старовинна садиба в стилі неоренесансу, маєток київського промисловця-мільйонера в центрі Києва, нині об'єкт культурної спадщини України. Композиційно складається з двох суміжних житлових будівель і двох суміжних флігелів. Побудована в стилі неоренесансу.

Сам Фрідріх Густавович займав зі своєю сім'єю особняк по вулиці Пушкінській, 40.
Сім'я у промисловця була велика — дружина і дванадцять дітей, тому незабаром він став забудовувати й ділянки по Пушкінській 35 і 37. Початок проекту (1884 рік) руки академіка й архітектора Віктора Сичугова продовжив відомий і талановитий інженер Микола Добачевський. Починаючи з 1886 року на ділянках звели два суміжних будинки в три поверхи з фасадами на вулицю. За ними спорудили два флігелі, так само суміжні.
Громадянська війна також майже не торкнулася садибного комплексу, тому довгі роки будинки 33, 35, 35-б і 37-використовувалися як відомче житло, орендувалися профспілками.
У 1934—1935 роках будинки надбудували на один поверх, переслідуючи мету збільшити житлову площу. У наслідок, будови з комплексу садиби капітально не ремонтувалися й не реставрувалися.
Лише у 80-і роки київська влада звернула увагу на пам'ятники архітектури. У плані реставрації знаходилися й садибні будівлі, але на ключовому етапі не вистачило коштів.
Стан пам'ятника c кожним днем погіршувався. Архітектурний ансамбль осипався і занепадав.
Першим кроком на шляху відновлення садиби стало оголошення конкурсу на організацію простору архітектурного комплексу. За результатами конкурсу переміг проект «Будинок на Пушкінській».
Планується повністю замінити перекриття, яких практично не залишилося, і встановити новітні комунікації. При цьому кожен відрізок архітектурної спадщини дбайливо реставрується без змін у вигляді. Згідно з проектом садиба збереже не лише вираз обличчя, але і своє призначення. Як і за часів промисловця Міхельсона, садибний комплекс буде житловим будинком підвищеної комфортності.

@темы: архітектура, культпростір

---

Художник Валерій Шматько (нар. 1965 року в Харкові).
"Лавра"

@темы: живопис

---

У січні 1878 року Київська міська дума вперше провела своє засідання у спеціально для неї збудованому будинку на Хрещатику, який нагадував за своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика (архітектор - ОПалій).
На 1 поверсі були розташовані крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тис. руб.; у бельетажі – кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий 3 поверх – вежа з годинником, увінчана шпилем, на якому було закріплено фігуру архістратига Михаїла (скульптор Єва Куликовська).

У 1876-80 роках у будівля також працювала рисувальна школа М.Мурашка. 1881 року у будівлі думи розмістився перший у Європі пункт нічних лікарських чергувань.
Після встановлення радянської влади у будівлі розмістився міськвиконком. При цьому фігуру Архистратига Михаїла було замінено червоною зіркою.
У вересні 1941 року будівлю було спалено, однак коробка споруди збереглася і була остаточно розібрана 1944 року, оскільки проект повоєнної реконструкції Хрещатика не передбачав відновлення цієї споруди.



Сучасний вигляд місця, на якому стояла Дума:

@темы: історія, архітектура, #втрачено

---

Військовий Микі́льський собо́р («Вели́кий Микола») — православний храм у Києві, збудований архітектором Й. Д. Старцевим на кошти гетьмана Івана Мазепи протягом 1690–1696 р.р.

1821 року храм було передано у розпорядження Військовому відомству. З тих пір собор був храмом-символом військової слави Російської імперії.
Верхню частину дзвіниці перебудовано в 1890-х роках у псевдовізантійському стилі; це внесло чужі мистецькі елементи, які не були в гармонії з початковим проектом. І дзвіниця, і сам собор були пошкоджені більшовицькими набоями під час обстрілу Києва в січні 1918 року, у 1922 році їх відремонтували.

Протягом 1920-х років Українська Академія Наук піклувалася збереженням і реставрацією Військово-Микільського собору. Наприкінці 1920-х років Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук з'ясував, що великі грошові потреби для збереження архітектурних пам'яток України не можна задовольнити з муніципальних джерел, і що це потребує підтримки загальносоюзного уряду СРСР. Відповідно до цього, на доручення уряду Української республіки, Всеукраїнський археологічний комітет склав кошторис на поновлення десяти найважливіших споруд України. П'ять із них були в місті Києві, і однією з них був Військово-Микільський собор.

Незважаючи на важливість архітектурного комплексу «Великого Миколи», собор, його дзвіницю, монастирські стіни і Економічну браму було знищено. На відміну від руйнування головної церкви Золотоверхого Михайлівського монастиря, не зберегли жодної деталі прикрас цього собору, хоч було що зберігати: залізні двері, прикрашені візерунками, майолікові розетки, царські врата іконостасу, сам іконостас, колони головного та бічних портиків тощо.

Після перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва в 1934 році Перший секретар Київського обкому ВКП(б) Павло Постишев, виступаючи на пленарних зборах Київської міської ради, відверто заявив, що треба раз і назавжди знести з лиця землі увесь цей «історичний хлам, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму». За свідченням очевидця тих зборів, Постишев видав наказ про негайне зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря та інших історичних будов Києва, зокрема мазепинських церков на Подолі і Печерську. Микільський собор, його дзвіницю і монастирську браму було зруйновано в 1934 році. Руйнування мусило бути, за законами Радянської України, проведене за згодою Народного комісара освіти Володимира Затонського.
Незалежно від того, якими були мотиви руйнування собору, дзвіниці і брами, плани щодо використання колишньої території Микільського монастиря були складені тільки на початку 1940-х років. Навесні 1941 року радянська преса повідомила, що столиця України збагатиться на нову громадську будівлю — Дім культури Червонопрапорного заводу; він мав бути збудований поруч із Печерською лаврою. Друга світова війна перешкодила здійсненню проектованого в стилі «соціалістичного реалізму» плану.
Трапезна Великого Микільського монастиря, що залишилася незруйнованою 1934 року, за архітектурою близька до знищеного собору. Низько посаджені вікна її фасадів були прикрашені фронтонами і надавали будівлі незвичного нецерковного характеру. Трапезна мала також незвичайний план: прямокутна головна зала мала посередині один вільно поставлений стовп. Незважаючи на унікальність цієї незруйнованої будівлі і зацікавлення Радянського Союзу після Другої світової війни у зберіганні давніх пам'яток, цю трапезну Великого Миколи на початку 1960-х років було зруйновано.

@темы: храми Києва

---

Сучасний майдан Незалежності з 1935-го року мав назву – Майдан імені Калініна. (до того - Радянський майдан)

@темы: ретро-фото, історія

---

Одна із трьох київських синагог – Галицька синагога у Києві, розташована неподалік площі Перемоги по вулиці Жилянській, 97.
Побудована 1910 року. Архітектор Ф. Олтаржевський. Будинок поєднує риси модерну, ренесансу та готики.

@темы: синагоги Києва‎

---

Сергій Шишко. "Хрещатик". 1973 р.

@темы: живопис

---

«Прозваний град великий Київ...»
Про походження Києва, його назви та деяких київських топонімів

day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/prozvaniy-...

@темы: історія

---

Головний вхід до Ботанічного саду ім.Академіка Фоміна (нині на його місці верхній вестибюль станції метро "Університет").
Тролейбус повертає на вулицю Пирогівську (так тоді називали вулицю Пирогова). Бульвар Т. Шевченка. 1930-ті рр.

@темы: ретро-фото, історія

---

Будівництво Політехнічного інституту почали сто двадцять років тому, у 1898 році. До того часу зібрали більш ніж мільйон руб. З них 300 тис від міської думи, 150 тис дав Н. Терещенко, 100 тис Л. Бродський, 72 тис – Київський біржовий комітет. Всього пожертви зробили 84 особи.

@темы: історія, цікаві факти

---

Київський художник Сергій Позняк
"Старий Київ. Бессарабка. Готель Національ".

@темы: живопис

---

Прибутковий будинок Льва Гінзбурга, арх. А. Мінкус, Ф. Троупянський (1909-1911) на бульварі Тараса Шевченка, 5. Пізній модерн.

Реконструкція, 1947-1952 рр. Модернізація інтерєрів, худ. Л. Жоголь, 1975 р.; Реконструкція, арх. С. Бабушкін, М. Дьомін, В. Рубштейн, В. Смирнов, інж,: Л. Казачинський, М. Козоріз, 1999-2005 рр.

@темы: архітектура

---

20.5.1892 - у Києві на Володимирському узвозі (з Подолу до Хрещатика) випробувано перший у Російській імперії електричний трамвай

@темы: історія, цікаві факти

---

Оболо́нь — історична місцевість та житловий масив в Оболонському районі міста Києва.
Назва Оболонь (оболоня, болоння, болонь) має старослов'янське походження і значить заплавні луки, заплави, низові рівнини біля річок, озер, ставків. Назва місцевості характеризує не тільки її географічний чи економічний характер, але й характер забудови. Оболонь дійсно розташована на намивних ґрунтах, раніше — заплавних придніпровських луках

У ХІХ–ХХ ст. київські археологи неодноразово організовували на Оболоні наукові розвідки та експедиції.
Відомий український археолог Ганна Михайлівна Шовкопляс, яка у 1965-1976 роках проводила на Оболоні ( (район вул. Лугової і Шахтарської) археологічні дослідження прийшла до висновку, що саме тут було найбільше поселення давніх слов`ян, яке заклало підвалини для створення майбутньої столиці Київської Русі.
У верхів'ї річки Почайни під її керівництвом було знайдено та дослiджено найбільше за площею і щільності забудови (25 тис. кв.м.), унікальне по розташуванню жител (трьома витягнутими овалами) поселення зарубинецької археологічної культури, що безперервно існувало з II століття до н.е. до сер. II ст. нашої ери, а потім, як поселення празької археологічної культури існувало до VI ст. н.е.

@темы: цікаві факти, місцевості Києва

---

Прибутковий будинок по вул. Гончара 74 а, зведено 1910 року. Архітектор П. Альошин. Будинок нагадує італійські ренесансні палаццо. Раціоналістичний вигляд будинку розріджений великим майоліковим панно, що займає всю частину фасаду на рівні антресолі.

archexplorer.wordpress.com/2011/12/13/київ-приб...

@темы: архітектура

---

Київський телецентр («Олівець») — хмарочос у Києві, який будувався 1983–1992 рр. Висота споруди – 97 метрів.

Будову почали зводити у 1983 році, хоча планували ще в 1960-ті. Періодично будівельні роботи заморожувалися з огляду на обмежене фінансування. В результаті будівництво було закінчено вже за незалежної України — 30 грудня 1992 року. Розміщення телецентру планувалося в районі кінотеатру «Зоряний». Однак коли в цьому районі почали зводити будинки, телецентр перенесли на земельну ділянку в 15 гектарів, біля обласної лікарні, на місці старого єврейського Лук'янівського цвинтара.
Від початку 1990-х років у будинку розміщений телецентр Національної телекомпанії України.

Під будівлею збудоване підземне сховище для роботи у «важкий період», потреба в якому була зумовлена холодною війною.
Київський телецентр проектувався як резервний основний в СРСР на випадок виходу з ладу Московського телецентру внаслідок війни або надзвичайних подій. Крім мовлення на Радянський Союз, передбачалася можливість висилання телепрограм із Києва на країни «соцтабору». Цим пояснюється масштабність проекту, надмірна щодо потреб республіканського телебачення УРСР кінця 1980-х років.

@темы: архітектура

---

Вул.Володимирська, 1955 р.




Софіївська площа, 1900-і роки



Вул.Саксаганського, 1981 р.



Бессарабська площа. Бульвар Тараса Шевченка. 1945 р.



Бессарабська площа. 1965 р.



Кінотеатр "Київ". 1953 р.

@темы: ретро-фото