Київ на малюнках художниці Марти Ниркової

1. вул. Дмитрівська 69/19




2. Замок барона Штейнгеля (Будинок Підгорського, Ярославів Вал)




3. Верхній Вал, 4

@темы: мистецтво, живопис

---

Будинок по вулиці Січових Стрільців, 46

Збудовано за проектом архітектора А. Добровольського 1946 р. угорськими військовополоненими для родини загиблого генерала М. Ватутіна. Вдова не жила там, поїхала на Росію. До 1957 тут жив драматург О. Корнійчук з дружиною В. Василевською.

@темы: архітектура

---

Фото Малої Житомирської вулиці 1910 р.
Одна з вулиць, що зберегли напрямок з часів Київської Русі і сходилися до Лядської брами. Має характерну для містобудування серед XIX– поч XX ст. систему забудови з головними будинками на червоних лініях та внутрішніми подвір'ями з флігелями

@темы: вулиці Києва

---

Фонтан "Самсон" на Контрактовій площі. 1880-ті роки.
Фонтан “Самсон” – один з перших фонтанів в Києві. Споруджено у 1748-1849 рр. на Контрактовій площі, знищено в 1934 р., відтворено в 1982 р.

@темы: київські фонтани

---

А почитайте цікавий репортаж з виставки старих поштових листівок Києва:

Артефакт, документ, інтимне повідомлення: поштові листівки Києва та Київщини

@темы: історія, виставки, культпростір

---

Загальний вигляд Притисько-Микільської вулиці і Петропавлівського храму наприкінці ХІХ століття. Храм (1610) знаходився наПодолі, навпроти дзвіниці Флорівського монастиря. Зруйнований у 1930-ті роки.

@темы: ретро-фото, історія

---

times.kiev.ua/news/incident/v_kieve_otkrylas_vy...

В Центральном государственном архив-музее литературы и искусства Украины (ул. Владимирская, 22-А) открылась выставка раритетных открыток конца XIX - первой трети ХХ веков "Киевские мотивы. Адреса и адресаты". Об этом сообщают в пресс-службе музея.

В экспозиции представлены около 200 редких почтовых открыток 1899-1932 годов и предметов из фондов музеев, и частных коллекций.

Посетители смогут ознакомиться с уникальными экземплярами почтовых открыток с изображениями Десятинной церкви и Межигорья, а также изделий Межигорской фаянсовой фабрики; панорамы Киева и Киевской области; поздравление с Хэллоуином, которое было отправлено в 1911 году.

Выставка работает с понедельника по пятницу с 10:00 до 16:00 с 5 июля до 6 августа. Вход свободный.

@темы: виставки

---

Київ, 1880-і.

@темы: ретро-фото

---

Перший проект нового річкового вокзалу розробили у середині 1930-х, "беручи до уваги пасажиропотік 1942 року" - ніхто й подумати не міг, що у 1942 році Київ опинився під німецькою окупацією.
Будівля вокзалу була розрахована на одночасне перебування 3000 чоловік, два зали для чекання мали по 396 кв м кожний, а ресторан - 750 кв м.

Вокзал збудований у 1957—1961 на Поштовій площі за проектом архітекторів Вадима Гопкало, Вадима Ладного, Григорія Слуцького.
З боку Дніпра будівля має чотири поверхи, з боку площі — два поверхи. У центральній частині будівлі — кругла башта, де встановлена спеціальна апаратура зв'язку, сигналізації, огляду фарватеру. На перших двох поверхах — адміністративно-господарські служби, касовий зал, камери схову та інші приміщення, на третьому і четвертому — пошта, ресторан, кафе.
Оздоблення інтер'єрів виконали художники Е. Котков, В. Ламах, І. Литовченко.

@темы: цікаві факти

---

25 червні 1911 року на Чернігівщині народився Сергій Шишко (1911-1997) — український художник.

"Метроміст. Схід сонця, 1977 р."




"Взимку в парку", 1960 р.



"Хрещатик взимку", 1966 р.


Площа Б.Хмельницького, 1958 р.

@темы: мистецтво, живопис

---

Озеленення Києва у ХІХ ст не планувалося владою, відбувалося стихійно. Власники садиб висаджували дерева на свій розсуд. Продумане озеленення міста почалося у 1834 році, з прийняттям
Положення про благоустрій Києва.
У 1839 р. на пустирі було закладено університетський ботанічний сад (22 га).

@темы: цікаві факти

---

Будівництво Русанівського каналу. 1961 рік. Канал штучно прорито у 2-ій половині 1960-х років під час будівництва житломасиву Русанівка. Раніше вздовж усієї довжини каналу були встановлені фонтани. Фото О. Бормотова з архіву Т. Воронової.
Глибина Русанівського каналу на усій протяжності – 2 м, за винятком ділянки між Русанівською набережною та бульваром Ігоря Шамо: тут глибина становить 4–6 м. Несудноплавний. Плавзасобам забороняється робити рейси у каналі.

@темы: історія, цікаві факти

---

Кінні перегони на фоні Лаврської дзвіниці.
До 1965 року Київський іподром був розташований в центрі Києва, біля Києво-Печерської Лаври (зараз вул. Омеляновича-Павленка, 9). Фото 1950-х років Л. Блімана.

Стара будівля іподрому збудована у 1916 р. в стилі неоренесанс. Архітектор – В. Риков, скульптор – Ф. Балавенський. Крита двох'ярусна трибуна завдовжки 125 метрів вміщала більше 4 тис. людей одночасно, мала свій ресторан і буфет.

@темы: ретро-фото, історія, цікаві факти

---

Олександр Хвостенко-Хвостов (1895-1968). “Пляж”

@темы: живопис

---

Щекавиця (Скавика, Олегівка) – гора в Києві над Подолом. Назва на честь одного з трьох легендарних братів-засновників Києва – Щека.

Франц де Мезер. "Гора Щекавиця", 1860-ті роки.

@темы: ретро-фото, історія, місцевості Києва

---

Київ. 1950-і рр.

@темы: ретро-фото, історія

---

Садиба Міхельсона (XIX–XX) із флігелями на вул. Пушкінській. Проект відновлення садиби примітний тим, що здійснюється разом з жителями кварталу. Усі кроки проекту відстежуються за новою методикою «прозорого офісу». Кожна людина може коментувати, доповнити або заперечити хід робіт.

Садиба Фрідріха Густавовича Міхельсона — старовинна садиба в стилі неоренесансу, маєток київського промисловця-мільйонера в центрі Києва, нині об'єкт культурної спадщини України. Композиційно складається з двох суміжних житлових будівель і двох суміжних флігелів. Побудована в стилі неоренесансу.

Сам Фрідріх Густавович займав зі своєю сім'єю особняк по вулиці Пушкінській, 40.
Сім'я у промисловця була велика — дружина і дванадцять дітей, тому незабаром він став забудовувати й ділянки по Пушкінській 35 і 37. Початок проекту (1884 рік) руки академіка й архітектора Віктора Сичугова продовжив відомий і талановитий інженер Микола Добачевський. Починаючи з 1886 року на ділянках звели два суміжних будинки в три поверхи з фасадами на вулицю. За ними спорудили два флігелі, так само суміжні.
Громадянська війна також майже не торкнулася садибного комплексу, тому довгі роки будинки 33, 35, 35-б і 37-використовувалися як відомче житло, орендувалися профспілками.
У 1934—1935 роках будинки надбудували на один поверх, переслідуючи мету збільшити житлову площу. У наслідок, будови з комплексу садиби капітально не ремонтувалися й не реставрувалися.
Лише у 80-і роки київська влада звернула увагу на пам'ятники архітектури. У плані реставрації знаходилися й садибні будівлі, але на ключовому етапі не вистачило коштів.
Стан пам'ятника c кожним днем погіршувався. Архітектурний ансамбль осипався і занепадав.
Першим кроком на шляху відновлення садиби стало оголошення конкурсу на організацію простору архітектурного комплексу. За результатами конкурсу переміг проект «Будинок на Пушкінській».
Планується повністю замінити перекриття, яких практично не залишилося, і встановити новітні комунікації. При цьому кожен відрізок архітектурної спадщини дбайливо реставрується без змін у вигляді. Згідно з проектом садиба збереже не лише вираз обличчя, але і своє призначення. Як і за часів промисловця Міхельсона, садибний комплекс буде житловим будинком підвищеної комфортності.

@темы: архітектура, культпростір

---

Художник Валерій Шматько (нар. 1965 року в Харкові).
"Лавра"

@темы: живопис

---

У січні 1878 року Київська міська дума вперше провела своє засідання у спеціально для неї збудованому будинку на Хрещатику, який нагадував за своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика (архітектор - ОПалій).
На 1 поверсі були розташовані крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тис. руб.; у бельетажі – кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий 3 поверх – вежа з годинником, увінчана шпилем, на якому було закріплено фігуру архістратига Михаїла (скульптор Єва Куликовська).

У 1876-80 роках у будівля також працювала рисувальна школа М.Мурашка. 1881 року у будівлі думи розмістився перший у Європі пункт нічних лікарських чергувань.
Після встановлення радянської влади у будівлі розмістився міськвиконком. При цьому фігуру Архистратига Михаїла було замінено червоною зіркою.
У вересні 1941 року будівлю було спалено, однак коробка споруди збереглася і була остаточно розібрана 1944 року, оскільки проект повоєнної реконструкції Хрещатика не передбачав відновлення цієї споруди.



Сучасний вигляд місця, на якому стояла Дума:

@темы: історія, архітектура, #втрачено

---

Військовий Микі́льський собо́р («Вели́кий Микола») — православний храм у Києві, збудований архітектором Й. Д. Старцевим на кошти гетьмана Івана Мазепи протягом 1690–1696 р.р.

1821 року храм було передано у розпорядження Військовому відомству. З тих пір собор був храмом-символом військової слави Російської імперії.
Верхню частину дзвіниці перебудовано в 1890-х роках у псевдовізантійському стилі; це внесло чужі мистецькі елементи, які не були в гармонії з початковим проектом. І дзвіниця, і сам собор були пошкоджені більшовицькими набоями під час обстрілу Києва в січні 1918 року, у 1922 році їх відремонтували.

Протягом 1920-х років Українська Академія Наук піклувалася збереженням і реставрацією Військово-Микільського собору. Наприкінці 1920-х років Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук з'ясував, що великі грошові потреби для збереження архітектурних пам'яток України не можна задовольнити з муніципальних джерел, і що це потребує підтримки загальносоюзного уряду СРСР. Відповідно до цього, на доручення уряду Української республіки, Всеукраїнський археологічний комітет склав кошторис на поновлення десяти найважливіших споруд України. П'ять із них були в місті Києві, і однією з них був Військово-Микільський собор.

Незважаючи на важливість архітектурного комплексу «Великого Миколи», собор, його дзвіницю, монастирські стіни і Економічну браму було знищено. На відміну від руйнування головної церкви Золотоверхого Михайлівського монастиря, не зберегли жодної деталі прикрас цього собору, хоч було що зберігати: залізні двері, прикрашені візерунками, майолікові розетки, царські врата іконостасу, сам іконостас, колони головного та бічних портиків тощо.

Після перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва в 1934 році Перший секретар Київського обкому ВКП(б) Павло Постишев, виступаючи на пленарних зборах Київської міської ради, відверто заявив, що треба раз і назавжди знести з лиця землі увесь цей «історичний хлам, який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму». За свідченням очевидця тих зборів, Постишев видав наказ про негайне зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря та інших історичних будов Києва, зокрема мазепинських церков на Подолі і Печерську. Микільський собор, його дзвіницю і монастирську браму було зруйновано в 1934 році. Руйнування мусило бути, за законами Радянської України, проведене за згодою Народного комісара освіти Володимира Затонського.
Незалежно від того, якими були мотиви руйнування собору, дзвіниці і брами, плани щодо використання колишньої території Микільського монастиря були складені тільки на початку 1940-х років. Навесні 1941 року радянська преса повідомила, що столиця України збагатиться на нову громадську будівлю — Дім культури Червонопрапорного заводу; він мав бути збудований поруч із Печерською лаврою. Друга світова війна перешкодила здійсненню проектованого в стилі «соціалістичного реалізму» плану.
Трапезна Великого Микільського монастиря, що залишилася незруйнованою 1934 року, за архітектурою близька до знищеного собору. Низько посаджені вікна її фасадів були прикрашені фронтонами і надавали будівлі незвичного нецерковного характеру. Трапезна мала також незвичайний план: прямокутна головна зала мала посередині один вільно поставлений стовп. Незважаючи на унікальність цієї незруйнованої будівлі і зацікавлення Радянського Союзу після Другої світової війни у зберіганні давніх пам'яток, цю трапезну Великого Миколи на початку 1960-х років було зруйновано.

@темы: храми Києва