Київські пам’ятки та архітектурні ансамблі у виконанні майстра архітектурного пейзажу Юрія Івановича Химича. Світлини робіт з альбому «Пам’ятки архітектури Києва у творчості Юрія Химича» (2003).
Найпершим пам’ятником у Києві стала колона, яку коштом киян на початку ХІХ ст. збудували над каплицею, що стояла над Хрещатицьким джерелом (тепер – неподалік від Набережного шосе). За легендою, у цьому джерелі київський князь Володимир Святославович охрестив усіх своїх 12 синів. Джерело вважається однією з православних святинь. Тому над ним здавна споруджували дерев’яні каплиці, до нього прямували хресні ходи. У 1802–1808 рр. за проектом архітектора А. Меленського була побудована кам’яна каплиця-аркада з 18-метровою колоною. Увінчав колону хрест, встановлений на кулі. Відтоді починається історія цього пам’ятника, який у ХІХ ст. називався «нижнім пам’ятником князю Володимиру». Після революції культивувалася інша назва – пам’ятник Маґдебурзькому праву. Ця назва виникла через те, що пам’ятник побудували тоді, як 1802 р. російський імператор Олександр І підтвердив привілеї про повернення Києву маґдебурзького права. читать дальшеДо нашого часу пам’ятник зберігся не повністю. У роки радянської влади каплиця була зруйнована, джерело замкнули до колектора, а хрест зняли. Лише 1988 р., до 1000-ліття прийняття християнства, були проведені відбудовчі роботи. Тоді колону реставрували, її знову увінчав позолочений хрест, але каплиця та басейн з фонтаном відновлені не були. Замість каплиці залишилися лише три аркові отвори (текст з видання: Кальницький М., Малаков Д., Юркова О. Нариси з історії Києва. Київ. 2002. С. 91).
Михайлівська водонапірна вежа на верхній терасі Володимирської гірки. Була частиною київського водопроводу. Споруджена в 1872 р. (інженери - Ф.Донат, А.Струве, архітектор - А.Шилле). Вежа мала резервуар на 220 тисяч літрів. Будівлю розібрано в 1930-ті роки.
Першою в Києві теплоелектроцентраллю стала ТЕЦ ПЗЗ (Південно-Західної залізниці) при залізничній станції “Київ-Пасажирський”, збудована на території між вулицями Л. Толстого, Жилянською, Комінтерну та залізницею. ТЕЦ ПЗЗ постачала електроенергією і теплом підприємства ПЗЗ та прилеглий міський район. Проект ТЕЦ, розроблений архітектором П. Костирко, було затверджено у 1931 р. (1 черга) і у 1934 р. (2 черга). Перша черга станції вступила в дію 1937 р., друга – у 1940 р. Тоді було споруджено: головний корпус з розподільчим блоком, окремий корпус для щита керування, склад вугілля з двома естакадами для подання палива, водоочисна станція та прохідна. Обладнання (турбогенератори, котли) були вітчизняного виробництва. Після завершення другої черги будівництва, потужність ТЕЦ становила 37 тис. кВт. З початком війни обладнання було демонтовано та відправлено в тил.
"Ковнірівський корпус" Києво-Печерської лаври. XVII-XVIIІ століття. Частину збудував видатний майстер українського бароко, архітектор Степан Ковнір (1695-1786).
У 1882 р., 140 років тому, за проєктом архітектора В. Ніколаєва, збудовано найкращий у Києві концертний зал з неперевершеною акустикою – Будинок купецького зібрання (нині Національна філармонія України).
Одним із останніх конструктивістських будинків, що не були змінені в процесі будівництва, був житловий будинок ДПУ ПЗЗ (чекістів-залізничників), збудований у 1934 р. на вул. Шовковичній, 22. Первісно мав 4 поверхи. На останньому поверсі були влаштовані трикутні еркери, які утворювали характерну “пилку”. В 2000-х був надбудований до 7-ми поверхів з мансардою і змінено фасад.
Подільська, Микільська брами і Верхні та Нижні напівкруглі підпірні мури Київської фортеці, 1892 рік.
Більшість споруд існують і досі, окрім башти на передньому плані. До речі, кілька років тому археологи розкопали нижню частину верку, точніше підземну його частину. Кілька кімнат досі у непоганому стані.
На початку ХХ ст. було зроблено кілька спроб створити середній навчальний заклад у Святошині. Успішною виявилась лише організація у 1909 р. приватного комерційного училища підприємиці Олени Долинської. Під нього перебудували приватний особняк, і училище на три сотні вихованців отримало красивий і затишний будинок неподалік Святошинського озера. Учні проживали у гуртожитку неподалік. На жаль, будівлю було майже повністю зруйновано під час Другої світової війни.
Ярославів Вал,5. Особняк на 10 квартир, збудований у 1859 р., архітектор - О.Авринський.
читать дальшеОсобняк мав десять кімнат, мезонін з балконом, зверненим у бік саду. Одну з кімнат прикрашав чавунний камін з білими глянцевими кахлями. Одночасно на межі садиби збудовано одноповерховий флігель, в якому містилися дві кухні, сім кімнат для слуг, склепінчастий льох для зберігання продуктів (не зберігся). . З 1895 садиба належала професору Київського університету по кафедрі приватної патології та терапії Василю Парменовичу Образцову. У січні 1915 в садибі (ймовірно у флігелі) було відкрито першу у Південно-Західному краї міську аптеку, яка обслуговувала мешканців трьох дільниць — Подільської, Пласкої і Бульварної. В аптеці відпускали безкоштовно або за зниженими цінами ліки для незаможного населення Києва.