Андріївська церква спирається на 2-поверховий будинок-стилобат, який служить основою комплексу церкви. В ньому вісім кімнат на кожному поверсі.
У давнину стилобатами називали підвищені цокольні поверхи будівель або підвищені майданчики, які служили для підняття храму над навколишньою забудовою. Висота Андріївської церкви без стилобату 46 метрів (із ним 60 метрів).
Стилобат Андріївської церкви використовувався наприкінці XVIII ст. як каземат, де тримали полонених. Існує легенда, що там перебував Тадеуш Костюшко.

@темы: архітектура, храми Києва

---

Прибутковий будинок купця Л. Кеніна по вул. Антоновича, 26/26 у стилі модерн (1911).
Первісно відзначався високим рівнем інженерного опорядження.
На фасаді будинку розміщена алегорична композиція "Землеробство" (зберіглася повністю).

@темы: архітектура, київський модерн

---

Сергій Світославський. Паводок в Києві. 1903 р. (Національний художній музей України)

@темы: живопис

---

Чудова барокова Свято-Іллінська церква на Подолі є нащадком давнього Свято-Іллінського храму, який згадується під 945 роком у«Повісті минулих літ».

Погоджуючись, що давня Іллінська церква дійсно стояла на місці сучасного храму святого Іллі, на дніпровському березі, академік Петро Толочко вказав на зв’язок між цією святинєю та прибуттям у Київ водним шляхом іноземних купців-християн, які мали потребу в церковній споруді. Саме тут вздовж Дніпра йшла ріка Почайна, що правила за портову затоку. У пізніші часи дніпровська вода зруйнувала вузьку смугу суші, яка розділяла ріки.
Дерев’яною чи кам’яною була давньоруська церква, сказати важко. На жаль, про подальшу долю святині теж немає відомостей. Можна гадати, що за віки тут змінилося кілька церков. Про одну із них згадують документи під 1632 роком.
А шістдесят років по тому на кошти киянина Петра Гудими побудували кам’яний храм, який стоїть і донині. Пошкоджений від пожежі 1718 року, він був оновлений у 1755-му. Вважають, що саме тоді на подвір’ї церкви постали ще кілька нових кам’яних споруд. З північного боку до храму добудували придільну церкву, присвячену згадці Усікновення чесної глави святого Іоанна Предтечі.
Ремонтуючи храм після великої пожежі Подолу, що сталася 1811 року, до західного та південного входів добудували кам’яні притвори. Західний має трикутний фронтон та колони, поставлені по боках головної стіни. Ці риси вже притаманні архітектурному напрямку классицизму, що панував в ті часи. Більшу частину розписів в інтер’єрі церкви, що збереглися донині, виконано також після пожежі 1811 року. А залишки попереднього розпису збереглися лише в алтарній частині храму.
Після встановлення в Україні радянської влади церкву на честь святого Іллі закрили та довго використовували як склад для збіжжя.
Часткова реставрація в 1954 році поклала початок відродження київської святині. У 1956-1958 роках було відреставровано розписи храму. А в 1960 році в Свято-Іллінській церкві відновлюється богослужіння, воно звершується й донині.

@темы: історія, храми Києва

---

Андріївський узвіз. 1978 р.

@темы: ретро-фото

---

Будинок по вул. Лаврській, 19 зведено для київського генерал-губернатора та губернських урядових установ.
Садиба була споруджена в період з 1757 по 1762 рр. Підтвердженням цієї версії є архівні документи, зокрема «Книга прихода и расхода денежных сумм ассигнованных на строительство казенного губернаторского дома на каменном фундаменте в Печерской крепости» та «Дело о ремонте дома губернатора в городе Киеве».
Відоме ім’я архітектора, за чиїм проектом була зведена будівля. Це – Семен Антонович Карін (1733 – 1797 рр.) Походив він із дворянської родини, рано почав професійну діяльність. З 1747 р., як учень архітектора працював в команді архітектора І.Ф. Мічуріна на будівництві Андріївської церкви за проектом Б. Растреллі. В 1754 р. С. Карін – уже архітекторський помічник 2-го класу в чині підпоручика. З 1759 р. працював за архітектора в чині капітана. 1768 року Семен Антонович отримав звання архітектора і з 1790-х рр. працював на посаді архітектора Московської управи і московського губернського архітектора.

Тепер тут розміщено Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара".

@темы: архітектура

---

Зимова казка від Сергія Позняка

@темы: живопис

---

В.Колесников "Андріївський 18"

@темы: живопис

---

Прибутковий будинок по вул.Терещенківській 23.
Зведений у 1879 році, за проектом інженера М.Максимовича.
У листопаді 1917 – квітні1918 в будинку розміщувався військовий штаб Армії УНР.
У 1944 – 1970 рр. тут мешкала до кінця життя Горська Алла Олександрівна – художниця, громадська діячка.

@темы: архітектура

---

Це не передмістя Парижу, а історічна місцевість на території Голосієва - Церковщина, відома з ХІ ст. як форпост Києва на старій Обухівській дорозі.
Церковщина розташовується між Пироговим, Голосіївим, Феофанією і південними кордонами району

Колись Церковщина перебувала на старій Обухівській дорозі і служила форпостом міста. Тут люди відчували себе вільно, розкуто, а за несення вартової служби на прикордонній смузі вони були позбавлені від сплати податків та інших повинностей. Звідси і друга назва місцевості - хутір Вільний. За часів Київської Русі на Церковщині був споруджений Гнилецький монастир, що згодом став Пречистенським.
Збереглися печери монастиря, пов'язані з XI-XII століттями. Комплекс підземель, у багатьох місцях обвалених, колись являв собою не менш грандіозний рукотворний витвір, ніж аналогічні об'єкти Києво-Печерської лаври.

@темы: історія, місцевості Києва

---

Київ на картинах Сергія Шишка (1911- 1997)

@темы: живопис

---

Будинок по вул. Великій Житомирській, 6а (1911 р.) в стилі модерн (спотворений критими балконами).
Тут проживав один з найвідоміших українських композиторів доби Української революції, диригент, хоровий і музично-громадський діяч, а також священик УАПЦ Кирило Стеценко (1882-1922). У будинку також жила відома українська письменниця Зінаїда Тулуб (1890-1964), авторка історичного роману "Людолови".

@темы: архітектура

---

Український художник Іван Їжакевич (1864–1962). «Володимирська гора», 1913 р.

@темы: живопис

---

Жіноча торгівельна школа (вул. Бульварно-Кудрявська, № 18/2) зведена у 1901 р. на кошти українського підприємця, благодійника та мецената Миколи Артемійовича Терещенка (старший син засновника династії Терещенків, Артемія Яковича Терещенка), на честь його покійної дружини Пелагії Георгіївни.
Проект розробив громадський інженер Павло Голландський, а будівельні роботи виконала контора київського підрядчика, купця першої гільдії Льва Гінзбурга.

Школа мала три основних та один підготовчий класи. Викладались основи комерції, бухгалтерська справа, комерційна арифметика, німецька мова, каліграфія, геометрія, алгебра, домоводство та навіть гімнастика. Учениці мали змогу отримувати всі необхідні знання для подальшої роботи в торгівельно-промислових установах.
Зовні будівля була виконана з елементами класичної архітектури. На першому поверсі розташовувалися квартира інспектора школи та робочі кімнати вчителів, а чотири класні кімнати, бібліотека, рекреаційний зал та буфет – на другому поверсі.
Нині в будівлі колишньої Жіночої торгівельної школи розміщується факультет підвищення кваліфікації педагогічних працівників Київського міського педагогічного університету ім. Б. Д. Грінченка.

@темы: історія, архітектура

---

Будинок по вул. Б.Хмельницького,68.
Збудований для письменників у 1934 р., як кооператив "Робітник літератури".
Архітектурний проект у стилі модного тоді конструктивізму склав видатний зодчий і художник В. Г. Кричевський разом зі своїм помічником і учнем П. Ф. Костирком.
В різні часи тут жили П.Тичина, В.Сосюра, О.Гончар, А.Малишко, М. Рильський, Ю.Смолич, П.Панч, М. Бажан, Ю.Яновський.

@темы: архітектура

---

Фільм присвячений Київському іподрому на Печерську (вул Суворова, 9).

@темы: відео, історія

---

По вулиці Вишгородській, 5,серед сучасних забудов стоїть хата з дерев'яними віконницями. В середині ХІХст. вона була типовою для київського передмістя.
У 1960-х всю одноповерхову забудову по вул.Вишгородській знесли, але будиночок вцілів, тому що в ньому, у 1859 р., жив Тарас Григорович Шевченко, перед своїм від'їздом до Петербурга.
З 1989-го року тут розмістив свою експозицію відділ Національного музею Тараса Шевченка "Хата на Пріорці".
Нині в музеї зібрані предмети побуту того часу: посуд, глиняні вироби, національні костюми, предмети меблів і домашнє начиння. Саме цим музей і цікавий - відтворенням побуту 1850-х років, світу речей і предметів, що оточували Шевченка та його сучасників.

@темы: історія, архітектура, музеї Києва

---

Житловий будинок командного складу Київського особливого військового округу, збудований на місці знесеної Георгіївської церкви за проектом архітектора Й.Каракіса, у 1936-37-му рр.
Адреса: Георгіївський провулок, 2

@темы: архітектура

---

А. Волненко. В’їзд до Старого Києва. Батиєві ворота. (З циклу «Стародавній Київ»). 1961. НІМУ.

@темы: живопис

---

Лисогірський форт – частина Київської фортеці, історико-архітектурна пам'ятка, що знаходиться на Лисій горі у південній частині Києва.

27 квітня 1871 року до Києва надійшло повеління Олександра ІІ щодо спорудження Лисогірського форту. Роботи почалися вже 1871 року — було розбито трасування форту, вирубано дерева, збудовано тимчасові допоміжні споруди. Наступного, 1872 року, на гору було прокладено дві дороги та виконано роботи на території бастіону № 2. Станом на 1874 рік більшість земляних робіт було виконано, а також влаштовано цегляні потерни у валах.
Остаточно було завершено будівництво Лисогірського форту 1877 року.
Попри відсутність стратегічного значення фортеці і форту наприкінці XIX ст., там продовжувало перебувати озброєння. Лисогірський форт також використовувався як склад піроксиліну.
У останні роки XIX століття (1897-99 роки) Київська фортеця перетворилася на фортецю-склад. Єдиним діючим укріпленням залишався Лисогірський форт. Як і раніше, у форті зберігався піроксилін.
Як військовий об'єкт, форт використовувався і у радянські часи. 1941 року він брав участь у обороні міста і виконав роль як потужний оборонний об'єкт на підступах до міста. 18 вересня 1941 року на самій горі точилися бої. Таким чином, Лисогірський форт у вересні 1941 р. був використаний як позиція, що прикривала відхід головних сил 37-ї армії на лівий берег Дніпра.
У повоєнні роки Лисогірський форт продовжував використовуватися як військовий об'єкт. Тут розташували артилерійські склади Київського військового округу. Лиса гора була огороджена колючим дротом, на ній було встановлено вартові вежі. Боєприпаси зберігалися у потернах.
Склади на Лисій горі було ліквідовано у 1970-х роках, а охорону остаточно знято 1976 року. Більшість споруд відтоді було розібрано на цеглу.

@темы: Київська фортеця